Суд розглядає позови кредиторів до боржників у цивільному провадженні. Інша назва цього провадження – цивільний процес.
Головний Закон, який регулює цю сферу, – Цивільний процесуальний кодекс України (прийняті скорочення: ЦПК України, ЦПКУ, процесуальний закон).
Вже на перших курсах юридичних факультетів вчать, що у цивільному процесі є 2 "священні корови":
- докази і порядок доказування;
- процесуальні строки.
Загальне про докази
Докази мають відповідати принципам:
- належності (стаття 77 ЦПК України);
- допустимості (стаття 78 ЦПК України);
- достовірності (стаття 79 ЦПК України);
- достатності (стаття 80 ЦПК України).
Порядок доказування передбачає певні правила, за якими докази надаються до суду, а також іншим учасникам справи. Наприклад, докази мають подаватись позивачем разом із позовом, а відповідачем – разом із відзивом на позов. Звичайно, що можуть існувати винятки та поважні обставини пропущення строків подання.
Процесуальні строки
Встановлені ЦПК України процесуальні строки – це часовий проміжок, протягом якого учасником судового розгляду може бути вчинена певна дія, наприклад:
- подання заяв по суті: відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь тощо;
- подання клопотань та інших процесуальних заяв: про витребування, про продовження/поновлення строків, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції тощо;
- скасування та перегляд заочних рішень суду;
- оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядках.
❗️Строки підлягають суворому дотриманню❗️ Зокрема, відповідно до норм статті 126 ЦПК України:
1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Проблематика
Справа в тому, що як позивачі-кредитори, так і суди часто нехтують двома основоположними принципами, що наведені вище: порядком доказування та процесуальними строками.
Якщо позивач не завжди може отримати "по руках" за такі дії, то суд має відповідно і жорстко реагувати та вказувати на ці порушення позивача. Але, на жаль, це відбувається досить нечасто, особливо в судах першої інстанції. Такі реалії нашої судової системи.
Причин для цього декілька. І основна – низький професійний рівень суддівського складу. Окрім цього, не будемо приховувати, суди часто-густо мають упередження та надають перевагу доказам і аргументації кредитора, а не запереченням боржника, незалежно від їх обґрунтованості та повноти.
Наведемо приклад.
Позивач із пропуском встановленого процесуального строку подає до суду клопотання про витребування відомостей від банківської установи, у тому числі – виписки з рахунку боржника за період.
Позивач аргументує пропуск тим, що вказана інформація має "вкрай важливе значення для правильного вирішення справи". Постає таке питання: "Якщо такі відомості є важливими, то чому вказане клопотання не було подане разом із відзивом, як цього вимагає ЦПК України?"
Відповідно до норм статті 126 ЦПК України, які ми зазначили вище, суд має залишити це клопотання без розгляду або відмовити у його задоволенні. Розраховувати на суд?
Ні. Доводиться складати та подавати заперечення на таке клопотання. І це ще не гарантує, що суд відмовить позивачу у витребуванні.
☝️ Повторюю. Подання заперечення може не виправити ситуацію, але збільшує шанси.
Обов'язок доказування
Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України:
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як було вказано в попередній публікації цієї секції, під час розгляду справи суду необхідно встановити або спростувати факти (події):
- укладення кредитного договору;
- передання коштів у кредит;
- відступлення права вимоги (за наявністю).
Адже саме позивач звертається до суду із позовом та висуває визначені позовні вимоги. Окрім цього, в юридичній науці існує принцип "affirmanti incumbit probatio" (лат.: "хто стверджує, той і доводить").
Можна зауважити, що відповідно до норми частини 1 статті 81 ЦПК України відповідачу теж необхідно надати докази на підставу своїх заперечень.
У першому випадку, відповідач каже: "Було не так, ось мої докази!"
У другому, відповідач стверджує: "Обставини, викладені в позові, не доведені доказами позивача."
😎 Сподіваюсь, ви вловили цей невеличкий, але вкрай важливий нюанс.
Позиція судів вищих інстанцій
Виходячи з правової позиції, висловленої Верховним Судом у своїй постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, згідно з принципом змагальності саме позивач має довести, коли було укладено договір, а перекладення цього обов’язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності.
У п.п.6.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц зроблено висновок:
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Робимо власні висновки:
- тягар доказування покладається на кредитора;
- укладеність або неукладеність кредитного договору має встановити суд під час розгляду справи.
Одночасно, звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався і не укладався, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21), не є правомірним способом захисту та не є ефективним.
Таким чином, неукладеність та недійсність кредитного правочину не можна ототожнювати. Усі обставини мають бути досліджені судом.
Негативний юридичний факт та негативний доказ
Негативний юридичний факт позначає обставину, якої не існує в реальній дійсності і її відсутність має конкретні правові наслідки. Негативний юридичний факт є обставиною, якої немає, тому його доказування в суді утруднене.
Негативний доказ водночас доводить існування негативного юридичного факту (обставини).
☝️ Якщо ви нічого не зрозуміли, то поясню. Вище ми згадували такі факти:
- неукладення кредитного договору;
- неотримання коштів за цим договором.
Але як доказати існування цих негативних фактів? Якими негативними доказами?
Якщо коротко – то ніяк. Таких доказів не існує в принципі. Це як намагатись отримати довідку, що ви не належите до ряду парнокопитних, родини жирафових та роду жираф.
Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов’язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Практичне застосування
Часто під час розгляду справи доводиться чути такі питання судді до сторони (представника) відповідача:
- Ви підписували (укладали) кредитний договір?
- Отримували гроші за цим договором?
Також у рішеннях суду часто можна прочитати, що сторона відповідача не надала докази:
- протилежного;
- на спростування доказів позивача.
❗️ Цю обставину обов'язково треба зазначити в апеляційній скарзі на таке рішення суду.
Підсумки
Усі аспекти доказів та доказування неможливо охопити в одній публікації. Але до цієї теми ми будемо повертатись неодноразово.
Очевидно, дана стаття потребує не однієї вичитки для "неюристів". Але якщо ви зрозумієте ці основоположні принципи, то це значно полегшить розуміння суті цивільного процесу та покращить вашу позицію у судовому захисті.
Можливо ви запам'ятаєте ще один (або навіть перший) латинський вираз: "affirmanti incumbit probatio" (лат.: "хто стверджує, той і доводить").
Далі буде...
Попередня публікація секції тут.
